Перший Міський театр. Від будівництва до пожежі

cover white transparent

Історія Оперного театру


Перший Міський театр був споруджений за ініціативою одеського градоначальника, видатного державного діяча герцога де Рішельє (повне ім'я — Арман Еммануель Софія-Септімані де Віньєро дю Плессі, граф де Шинон, 5-й герцог Рішельє), якого одесити досі називають коротко і з любов'ю — Дюк. Серед інших турбот: торгових, військових, будівельних, де Рішельє не забував, що Одеса — місто різноплеменне і різномовне. І найкраще, що може об'єднати різних людей з їх різними звичаями, інтересами, мовами, — це музика.

Тип будівлі:

  • театр
  • громадська споруда
  • видовищна споруда

Стиль:

  • класицизм
  • еклектика
  • ренесанс

Архітектори і дати будівельних робіт:

  • Ж. Тома де Томон (проект), 1804
  • Ф. Фраполлі, інж. В. Я. Поджіо (будівництво), 1804-1809
  • Ф. К. Боффо (реконструкція), 1822-1822
  • невідомий (реконструкція), 1831-1833
  • невідомий (реконструкція), 1836
  • І. О. Даллаква, інж. К. А. Скаржинський (реконструкція і ремонт), 1857
  • невідомий (реконструкція), 1873

Статус:

  • не зберігся

Дата руйнування:

  • 2 січня 1873 (пожежа)
  • кін. 1870-х р. р. (знесення руїн)

У 1803 році де Рішельє надіслав до Петербурга петицію з проханням виділити кошти для будівництва в Одесі церкви, митниці і театру. У документі вказувалася сума 20 000 рублів. У ті роки театри були наявні лише в Петербурзі і Москві, і Одеса повинна була стати з ними урівень за цим показником. Право будувати театр місто досягло в 1804 році, тоді ж були виділені необхідні кошти і розпочато його будівництво, яке закінчилось в 1809 році, і яке коштувало вдвічі більше обумовленої суми. Місту виповнилося до того часу п'ятнадцять років, видатному архітекторові Ж. Тома де Томону, за чиїм проектом театр будувався, — сорок дев'ять.

Один з ранніх проектів театру в Одесі

Ж. Тома де Томон

Слід зазначити, що крім театру, зодчий, який прославився переважно великими столичними проектами, спорудив в Одесі ще як мінімум дві значущі споруди: військовий госпіталь на початку Херсонського спуску (нині вулиця Пастера) (1806-1826) і значних розмірів митний пакгауз (нині розташований на Приморській, 1).

Проектуючи театр для Одеси, добре розуміє містобудівні особливості приморського міста та враховує його рельєф, архітектор створив театр на узвишші як окремо стоячу будівлю. Він прагнув поставити його там, де його можна було оглядати з самих різних точок, і з суші, і з моря.

Міський театр і «Будинок градоначальника» (на задньому плані), акварель художника-мініатюриста Андреаса Хінця, пер. пол. XIX ст. З колекції В. Дроздовського.

В опублікованому Тома де Томоном проекті одеський театр — монументальна, прямокутна в плані споруда з необхідною кількістю парадних і службових приміщень. В процесі будівництва театру, яке затягнулося на кілька років, зовнішній вигляд його, порівняно з проектом, значно змінився. Портик зайняв всю ширину фасаду. Колони суворого іонічного змінилися колонами пишного коринфського ордера, величину яких архітектор розрахував на висоту будівлі.

Театр втратив цільно-сприйманий обсяг, але його вигляд став більш величним. Будівельними роботами на місці керував місцевий архітектор Ф. Фраполлі. Йому ж належала більша частина коректив, що вносились у початковий проект по мірі зведення будівлі (причому не завжди з раціональних міркувань). У 1809-10 р.р. театр був в цілому готовий, внутрішні оздоблювальні роботи наближалися до завершення.

Місто отримало чудовий театральний будинок, необхідність в якому гостро відчувалася ще до його побудови.

Про театральну Одесу на світанку її історії відомий історик А. А. Скальковський писав:

«До его (театра — А.О.) открытия была временная зала в большом магазине (складе — А.О.) помещицы Ржевусской, на Ришельевской улице, существовавшем еще в 1830 году. (В этом доме был и род гостиницы с общественной залой для вечерних собраний, которая, до постройки дома Рено, называлась „Старый клуб“). Здесь давали представления свои приезжие актеры: польские, французские и, как говорит маркиз де-Кастельно, однажды в неделю — итальянцы.
Польская труппа, — говорит он, — есть совершенство в своем роде, истинное гаерство в плачевных мелодрамах. Для актеров все равно, что слушатель, пришедший плакать, смеется над его пьесой. Они, вероятно, взяли себе образцы из школы перипатетической, которые обучали своих слушателей, прогуливаясь. Наши польские актеры сильно потирают руки, усердно бегают по авансцене и декламируют, что хотят, ошеломленным слушателям. Несмотря на столь слабые средства, содержатель театра зарабатывает много. Здесь все с жадностью посещают театр и даже человек, с хорошим вкусом, чтобы не сидеть одному дома, следует за толпой, хотя зевает, когда она хохочет, или смеётся, когда она плачет.
Содержателем театра был сперва князь А. И. Шаховской, после Монтовани. Его дочь и многие актеры в 1812 г., одни из первых, поражены были чумной заразой. Дочь спасена, но почти все актеры погибли, купив у еврейских факторов уворованные с судов заграничные платки и шали. Впоследствии, когда театр был возобновлен, он был вверен купцу Ризничу, весьма образованному человеку, и артисту Ф. Фиорини, которые сумели придать сцене столь изящное направление, что одесский театр имел счастье видеть в своей ложе Императора Александра I, щедро его одарившего...»

10 лютого 1810 року відбулося урочисте відкриття театру і перше уявлення, приурочене цій знаменній події.

Російська трупа П. Фортунатова поставила одноактну оперу Фрейліха «Нове сімейство» і водевіль «Утішена вдова».

Вигляд театру і театральної площі, мініатюра. Вигляд театру і театральної площі

Регулярні вистави почалися в 1811 році після укладення контракту з оперно-драматичною трупою князя А. Шаховського, який дав їй своє ім'я, але не дав її учасникам волі — в трупі грали кріпаки. Як і в оркестрі. Кріпосні музиканти і співаки здійснювали постановку популярної в ті часи опери «Мельник — чаклун, обманщик і сват», створеної М. Соколовським на текст А. Аблесімова. Крім того, в репертуарі були комедії, трагедії, водевілі і комічні опери.

Слід зазначити, що у місті, що тільки-тільки почало піднімати стіни, досить швидко виник цех музикантів. За відсутності стаціонарної трупи акторами часто ставали солдати. Вперше опера «Мельник — чаклун...» була поставлена в Одесі в 1804 році, і вони діяльно допомагали тоді бродячій трупі. Втім, через 11 років російські трупи припинили свої виступи, і в Міському театрі почала домінувати італійська опера. Монополію на постановки отримали антрепренери Джузеппе Монтовани, потім Йосип Замбоні, Гульєльмо Буанаволіо та інші.

Міський театр, шаблон для розписної порцелянової тарелі

Сам театр викликав у сучасників незмінне захоплення.

Будинок розташовувався трохи вище сучасного театру, ближче до скверу Пале-Рояль, і сприймався як пам'ятник молодому місту.

Це була білосніжна будівля на зразок античного храму, звернена фасадом до порту. Зал налічував 800 місць (на той момент у місті проживали 12,5 тисяч осіб). На трьох ярусах лож були встановлені 44 крісла, позаду яких знаходився великій напівкруглий простір, звідки ще близько 700 глядачів могли насолоджуватися спектаклем стоячи, як у старих італійських театрах. У мемуарних свідоцтвах середини XIX століття зберіся цікавий опис будівлі:

«Зал старого театра был трехъярусным, с семнадцатью ложами, а галерея — под самым потолком, но таким низким, что публика почти касалась его своими головами. Люстры не было, она была подвешена позже. Зал освещался кенкетами, то есть пятисвечевыми канделябрами, прикрепленными к наружным стенкам лож. Свечи были сальные и восковые. Сцена освещалась большими лампадами с маслом. На галерее освещения не было вовсе, вследствие чего свет зала и сцены казался нам, сидящим на галерее, просто ослепительным. Театр имел свой особый, специфический запах от нагара свечей и дамских духов».

Вигляд театру і театральної площі, пер. пол. XIX ст.

У А. А. Скальковського знаходимо:

«В первое мое пребывание в Одессе, в 1816 году, проездом на должность в Константинополь, из всех тогдашних зданий юного города украшением был театр, вид коего с моря резко отличался классической своей архитектурой от других мелких строений, около него рассеянных, и напоминал зрителю с моря древний греческий храм на возвышении берегов Архипелага. Я тогда пробыл только дня два или три в Одессе, но был в театре и наслаждался представлением старинной оперы Аблесимова: „Мельник“, очень хорошо сыгранной русскими заезжими актерами.»

Для виправлення недоліків будівлі театру проводилися неодноразові перебудови: у 1820-1822 (арх. Ф. К. Боффо), 1831-1833, 1836, 1857 (арх. І. О. Даллаква, інж. К. А. Скаржинський) і 1872 роках.

Все той же Скальковський згадує і найпершу з реконструкцій, проведену Ф. К. Боффо:

«Прибывший в 1822 году сардинский архитектор Боффо перестроил всю сцену, прибавил l'arco harmonico, возобновил внутреннее ее устройство, повесил люстру с кенкетами вместо свечей и проч. Представление в нем открылось оперой: „Matrimonio segreto“, 8 апр. 1822 г., далее пошли многократные представления „Севильского цирюльника“ и других произведений Россини. Вот чрезвычайно любопытная статейка об одесском театре (Messager de la Russie Meridionale, № 80, 13 июня 1822 г.), которая представляет сравнительное положение одесского театра в две эпохи, разделенные промежутком времени в 16 лет.»

В результаті цих перебудов по осі колон з'явилася кам'яна стіна, що дозволила збільшити простір фойє. З боку Рішельєвської вулиці був прибудований одноповерховий кам'яний вестибюль. Роботи останньої переробки будівлі закінчилися 31 грудня 1872 року, за два дні до катастрофічної пожежі, яка повністю знищила його.

Вид театру і театральної площі, друкарня Францова, 1850-ті Вид театру і театральної площі, друкарні Францова і Нітче, 1850-ті

Вигляд театру і театральної площі, гравюра 1857 р.

Назва «оперний» з'явилася відносно пізно, в XX столітті, спочатку ж театр іменувався Міським. Починаючи з 1820-х р.р на його сцені виступали відомі оперні співаки, трупи імператорських і королівських театрів. Драма і комедія теж були частими гостями сцени, імена видатних акторів і драматургів не сходили з афіш. Балетні дивертисменти в операх і балети з'явилися в репертуарі трохи пізніше. Оперний репертуар першого Міського театру включав постановки Джоаккіно Россіні, Вінченцо Белліні, Доменіко Чимарозы, Гаетано Доніцетті, Джузеппе Верді. Одеська публіка аплодувала Катерині Аматті, Аррігі і Анджеліці Каталані, Джузеппе Маріні, Катерині Патті-Бариллі, Жозефіні і Терезині Бромбілла, дель Понті Армі, Альді Бьянкі.

Міський театр, загальний вигляд, з літографії 1860-х р.р.

О. С. Пушкін, неодноразово бував у театрі під час свого перебування в Одесі у 1823-1824 роках, писав згодом, що йому італійська опера в Одесі «оновила душу». Не можна не згадати і його знамениті рядки з «Євгенія Онєгіна», присвячені одеському Міському театру:

Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень — Орфей.
Не внемля критике суровой,
Он вечно тот же, вечно новый,
Он звуки льет — они кипят,
Они текут, они горят,
Как поцелуи молодые,
Все в неге, в пламени любви,
Как зашипевшего аи
Струя и брызги золотые...
Но, господа, позволено ль
С вином равнять dо-rе-mi-sоl?
А только ль там очарований?
А разыскательный лорнет?
А закулисные свиданья?
А prima donna? а балет?
А ложа, где, красой блистая,
Негоцианка молодая,
Самолюбива и томна,
Толпой рабов окружена?
Она и внемлет и не внемлет
И каватине, и мольбам,
И шутке с лестью пополам...
А муж — в углу за нею дремлет,
Впросонках фора закричит,
Зевнет и — снова захрапит.
Финал гремит; пустеет зала;
Шумя, торопится разъезд;
Толпа на площадь побежала
При блеске фонарей и звезд,
Сыны Авзонии счастливой
Слегка поют мотив игривый,
Его невольно затвердив,
А мы ревем речитатив.
Но поздно. Тихо спит Одесса;
И бездыханна и тепла
Немая ночь. Луна взошла,
Прозрачно-легкая завеса
Объемлет небо. Все молчит;
Лишь море Черное шумит...

У 1836 році були показані балети «Щаслива дика, або Торжество любові», «Квакери, або Англійські матроси», «Залишена Артеміда». В балетах «Сильфіда» і «Пахіта» виступали відомий московський танцівник К. Ф. Богданов і його дочки.

Міський театр, малюнок пер. пол. XIX ст.

Найяскравішим явищем концертного життя став виступ в Одесі в 1847 році Ф. Ліста, який дав тут шість сольних концертів, а також брав участь у кількох благодійних вечорах. Ліст першим в Росії грав у сольних, а не в змішаних концертах. Гастролями 1847 року в Україні Ліст завершив свою діяльність піаніста-віртуоза. Концерти в Одесі і в Єлисаветграді були прощальними виступами великого музиканта.

У 1861 році Одесу відвідав видатний негритянський актор Айра Олдрідж, який виступав у шекспірівських трагедіях «Гамлет», «Король Лір», «Отелло». Однак, високий трагічний пафос виконавця не знайшов відгуку у одеської публіки, яка не знала англійської мови.

Айра Олдрідж, портрет Т. Г. Шевченка, 1858 р.

Театральний квиток, 1861 р.

Перше знайомство одеських глядачів з п'єсами Шекспіра виявилося невдалим, вистави проходили при повному мовчанні глядацького залу. Одеська публіка завжди була самою вибагливої. Але і любити вона вміла з усією пристрастю, властивою цьому почуттю. Наприклад, коли в одеському театрі з'явилася російська оперна трупа, в якій дебютувала знаменита згодом артистка Лаврівська, то в опері «Життя за царя» вона викликала такий фурор, що після вистави публіка выпрягла з її карети коней і, впрягшись в упряжку, повезла актрису в «Петербурзький» готель.

За свідченням сучасників, корінними у цій упряжці були градоначальник і міський голова, а пристяжними — поліцмейстер і якийсь студент. Ззаду карету підштовхували студенти.

Міський театр, один з найстаріших збережених знімків (поч. 1860-х р.р.)

Міський театр, фото 1860-х р.р.

Вид на театр і Театральну площу з Рішельєвської, 1860-х р.р. Вид на театр і Театральну площу з Рішельєвської, 1860-х р.р.

Вид на театр і Театральну площу з Рішельєвській, кінець 1860-х р.р.

Вид на театр і Театральну площу з Рішельєвської, літографія кінця 1860-х р.р.

Міський театр, загальний вигляд незадовго до пожежі

У 1850 році на виставі «Ревізора» був присутній сам М. В. Гоголь, як у 1860 році на прем'єрі «Грози» побував О. М. Островський. «Гроза» Островського йшла тільки один раз, так як військовий губернатор А. Г. Строганов наказав виключити її з репертуару, визнавши «неблагопристойною і паскудною».

У 1853 році видатна петербурзька танцівниця О. І. Андреянова разом з групою артистів московського Великого театру познайомила глядачів з балетами «Норовлива дружина» Адана, «Катаріна, або Дочка розбійника» Пуньі, «Есмеральда», «Марна пересторога», «Жизель» і ін.

Афіша «Ревізора» М. В. Гоголя, 1868 р.

Міський театр та Театральна площа, літографія другої половини 1860-х р.р.

Міський театр, німецька гравюра початку 1870-х р.р.

Зображення Міського театру в одній з польських газет, що супроводжувала повідомлення про руйнівну пожежу, що призвела до загибелі будівлі

У ніч на 2 січня 1873 року, через 64 роки після відкриття, Міський театр був повністю знищений пожежею, що почалася через загоряння газового ріжка, що висвітлював години в нічний час. Люди, які очували в театрі, на щастя, не постраждали, але вранці перед очима здивованої публіки постали лише димлячі, не підлягаючі відновленню руїни.

Пожежа Міського театру, літографія Т. Бекеля

Пожежа Міського театру, з малюнка Вахренова (без. ініц.), ім'я вказане на літографії помилково

«Картина вырвавшегося наружу и бушевавшего на свободе пламени была поистине грандиозной. Колонны катились по площади, как бы в погоне за публикой, пришедшей посмотреть на пожар», — писав автор книги «Стара Одеса» Олександр Дерибас. Незважаючи на те, що для гасіння були мобілізовані всі водовози міста, пожежу загасити не вдалося, оскільки внутрішня несуча структура будівлі була дерев'яною, унаслідок чого загоряння не вдалося уникнути навіть не дивлячись на те, що в «Одеському віснику», було надруковано застереження наступного змісту:

«Театральная дирекция извещает публику, что строго запрещается входить в Театр с зажженными цигарками и курить табак как внутри Театра, так равно в коридорах и буфете»

Недосконалість вентиляції і пожежонебезпека послужили причиною того, що театр взимку не опалювався. Публіка залишалася в шубах і часто аплодувала більше, щоб зігрітися, ніж для вираження свого задоволення артистами. У вбиральнях співаків і хористів стояли чани з палаючим спиртом. Відомий пов'язаний з цим курйозний випадок, коли одного разу в опері Россіні «Семіраміда» хористи стали вести себе на сцені, всупереч сюжетом, надзвичайно весело і співати зовсім не те, що належало музиці. Виявилося, що вони випили весь спирт, приготований для обігрівання їх вбиралень. На площі біля театру нерідко розводили багаття, біля яких грілися панські кучера. В антрактах вибігали сюди і театральні глядачі, щоб хоч якось зігрітися.

Пожежа одеського Міського театру в пресі

Вирізка з газети «Всесвітня ілюстрація», 1873 рік Коротка інформація про пожежу та деякі подробиці страхування будівлі театру (надано Євгеном Сокольським)

Вже після пожежі той же «Одеський вісник» писав: «два месяца назад капитально отремонтированный, он представляет теперь безобразную груду развалин». Самі ж руїни згорілого театру були остаточно зруйновані тільки до кінця 1870-х р.р.

Пожежа Міського театру, одне з небагатьох фотографічних свідчень

Післяпожежні руїни Міського театру, з зібрання музею Західних і Східних мистецтв

Післяпожежні руїни Міського театру

Рік потому (після пожежі) муніципалітет оголосив конкурс на проект нового храму мистецтв, який відповідав би останньому слову театральної техніки (в тому числі протипожежної безпеки) та став би рівним кращим європейським зразкам, але перш ніж у фундамент майбутньої архітектурної перлини Одеси було закладено перший камінь, пройшло ціле десятиліття.

Використана література та архіви

Автори

Подяки

  • Компанії «Инкор-Групп» і особисто Р. С. Тарпану — за сприяння і допомогу при зборі матеріалу для даної глави.
Поделиться
Запинить