Театр в радянський післявоєнний і пострадянський періоди

cover black

Історія Оперного театру. 1944—наші дні


В післявоєнні роки й десятиліття театр підтвердив свою високу репутацію. Через чотири роки в діючій афіші театру було двадцять три вистави. Рік від року афіша ця поповнювалася все новими і новими роботами.

Щорічно театр брав гастролерів з Москви, Києва, Ленінграда, Тбілісі, Єревана, Баку, з Болгарії, Угорщини, Італії. У другій половині 1940-х р.р. В. І. Вронський (1940-54 головний балетмейстер) поставив український національний балет «Лілея» (1945) і балет «Олеся» Русинова (1947). У роботі під керівництвом Вронського над виставами «Лускунчик» (1950), «Шурале» (1952), «Весняна казка» на музику Чайковського (1953) проявилися творчі індивідуальності артистів І. І. Балаєва, А. А. Данченко, В. Г. Каверзіна, Л. М. Козуленко, І. Г. Михайличенко, О. А. Русиновой, А. Б. Риндіної, П. П. Павлова-Кивко, А. М. Середи.

Вид на театр і напівзруйновані будівлі по Рішельєвській, 1 і 2 перед ним з повітря, друга половина 1940-х р.р.

Вид театру і Ланжеронівської з висоти будівлі, що не збереглася по Рішельєвській,1, 1949 р.

Вид театру з Рішельєвської, 1949 р.

Вид театру з Рішельєвської, кінець 1940-х р.р. Вид театру з Рішельєвської, 1947(?) р.

У 1958-70 колектив очолював Н. І. Трегубов, який стверджував танцювальну образність і радянський репертуар. Серед кращих його робіт: «Лісова пісня» Скорульського і «Спартак» (обидві — 1962), «Берег надії» (1963), «Отелло» (1964). В 1970-75 головний балетмейстер І. А. Чернишов. Серед його постановок: «Стежкою грому» (1971); «Свічкине весілля» Знатокова (1974). Велику роль у творчому вихованні артистів відіграла педагогічна діяльність балетмейстерів Д. Ф. Алідорт і І. І. Вишнякова.

Види театру 1950-х р.р.

Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської. Фото: А. Якимчук, 1956 р. Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської, 1959 р. Вид театру з Рішельєвської, 1959 р. Вид театру з Рішельєвської, 1956 р. Вид театру з Рішельєвської, 1957 р. Вид театру з Рішельєвської
Вид театру з Рішельєвської, 1957 р. Вид театру з Рішельєвської, 1953 р. Вид театру з Рішельєвської. Фото: Г. М. Петросяна, 1956 р. Вид театру з будівлі на Рішельєвській, 4. Фото: з ЦГАКФФД ім. Пшеничного, 1950 р. Вид театру з будівлі на Рішельєвській Вид театру з Рішельєвської, 1957 р. Вид театру з Рішельєвської, 1958 р. Вид театру з Рішельєвської, 1954 р.
Вид театру з Ланжеронівської Вид Ланжеронівської і театру, 1959 р. Вид театру з боку Театрального садка, 1956 р.

В буклеті, який був випущений до відкриття театру після чергової реставрації 1965-1967 років, вже значилися 28 назв оперних і 24 назви балетних вистав. В Одеському оперному народжувалися нові вистави, змінювалися цілі епохи, які проходили під впливом видатних творчих лідерів.

В театрі сформувалися і стали відомі світу прекрасні музиканти, співаки, танцівники. Перерахування всіх прославлених імен зайняло б не одну сторінку.

Ще в 1-ій половині 1950-х р.р. балетна трупа поповнилася молодими артистами — випускниками Московського і Київського хореографічних училищ, а після 1967 майже повністю оновилася. Використанням нової хореографічної лексики відзначені балети «Я ім'я твоє пишу...» на музику Пуленка (1968, балетмейстери О. Г. Тарасова і А. А. Лапаурі), «Попелюшка» (1968) і «Марна обережність» (1972), балетмейстер О. М. Виноградів.

Рішельєвська, вид на театр, 1957 р.

Повертаючись до будівлі театру, слід зазначити, що пожежі і війни не були єдиними ворогами одеської архітектурної перлини. Ще в 1900 році театр став осідати. За наступні півстоліття ситуація помітно ускладнилася, тому в 1956 році була проведена комплексна силікатизація грунту. Для цієї мети поряд з театром був побудований спеціальний завод, нагнітавший під фундамент рідке скло під високим тиском, всього понад 6 млн. декалітрів. Маса застигла — осідання припинилося.

Види театру з Рішельєвської (вгорі) і Ланжеронівської. Видно паркан, встановлений при проведенні робіт по силікатизациї ґрунту під фундаментом

Після цього приступили до реставраційних робіт, на які було витрачено 4 200 000 рублів і 12 кг сусального золота 96 проби (укладено 4 тис. кв. м. золотих листів у вигляді книжечки з 60 сторінками, вагою всієї книжки 1,25 г). Реставрація Одеського оперного в середині 1960-х років не торкнулася основного — фундаментів. Фахівці були впевнені в тому, що вони міцні й незламні, так як спираються на «скелю» закачаного під них рідкого скла. Однак їх розрахунки й припущення не підтвердилися і до початку 1970-х руйнівні процеси проявилися знову. Але пізніше виявилося, що під шаром рідкого скла накопичуються підземні води і фундамент театру став нагадувати острів.

Реставраційні роботи середини 1965-1967 р.р.

Вид театру в лісах з боку Рішельєвської Вид проїзду між театром і колишнім будинком Навроцького Реставраційні роботи на кінцевому етапі, вид з Ланжеронівської

Види театру 1960-х р.р.

Вид театру з Рішельєвської, 1961 р. Вид театру з Рішельєвської, 1960 р. Вид театру з Рішельєвської, 1966 р. Вид театру з Рішельєвської, 1964 р. Вид театру з Рішельєвської, 1966 р. Вид театру з Рішельєвської,1961 р. Вид театру з Рішельєвської, невідомий сімейний архів Вид театру з Рішельєвської, невідомий сімейний архів 1960 р.
Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської,1964 р. Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської, 1960 р.

Вид театру з Рішельєвської

Вид театру і театрального садка Вид театру і театрального садка
Вид верхньої частини порталу театру з Рішельєвської. Фото: І. Алекссев, 1961 р. Вигляд головного входу театру з Рішельєвської,1964 р. Вид порталу головного входу театру з Ланжеронівської, на передньому плані — прибутковий будинок Навроцького
Вид театру з Ланжеронівської Вид театру з Ланжеронівської Вид театру з Ланжеронівської Вид театру з боку Театрального садка, 1967 р. Вид театру з боку Театрального садка, 1967 р. Вид театру з боку Театрального садка. Фото: І. Алекссев, 1961 р.

Статуя-пам'ятник Данте, встановлений перед театром для зйомок фільму «Роман і Франческа», 1960 р.

Рішельєвська, вид на театр, 1967 р.

Вид на Рішельєвську з висоти театру

Види театру 1970-х р. р.

Вид театру з Рішельєвської, 1975 р. Вид театру з Рішельєвської, 1973 р. Вид театру з Рішельєвської, 1972 р. Вид театру з Рішельєвської, 1976 р. Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської. Фото: Л. Ковальова Вид театру з Рішельєвської, 1970 р. Вид театру з Рішельєвської. Фото: В. Фертюк Вид театру з Рішельєвської, 1978 р. Вид театру з Рішельєвської. Фото: С. Туомінен, 1976 р. Вид театру з даху будівлі по Рішельєвській, 4
Фронтон театру і вінчаюча його скульптурна композиція. Фото: В. Фертюк Вид театру з Ланжеронівської. Фото: В. Фертюк Вид театру з Ланжеронівської. Фото: В. Фертюк Вид театру з Ланжеронівської. Фото: В. Фертюк Вид театру з Ланжеронівської Вигляд головного входу в театр з Ланжеронівської, 1972 р.
Панорама театру і Театральної площі, 1970 р. Вид театру з Ланжеронівської
Театр у дні святкувань Жовтня, 1970-й р. Театр у дні святкувань Жовтня, 1970-й р. Статуї біля головного входу в театр, дата і джерело

невідомі

Вид на Театральну площу з боку головного входу в театр Ліхтарі біля театру

Види театру 1980-х р.р.

Вид театру з Рішельєвської, початок 1980-х р.р. Вид театру з Рішельєвської, 1984 р. Вид театру з Рішельєвської, 1981 р. Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської Вид театру з Рішельєвської
Вид театру з Рішельєвської, 1987 р. (праворуч — паркан навколо реконструкції будівлі по Дерибасівській, 10) Вид театру з Рішельєвської, 1982 р. Вид театру з Рішельєвської, 1982 р. Вид театру з даху будівлі по Рішельєвській, 4, 1980 р. Вид театру з Рішельєвської Святковий парад 1 квітня, 1980-ті р.р. Вид театру з Ланжеронівської
Вид Рішельєвської і театру з повітря. Фото: Ю. Бойко, 1989 р. Вид театру з повітря
Верхній ярус порталу головного входу, 1981 р. Головний вхід в театр, 1981 р. Головний вхід в театр Рішельєвська, вид Театральної площі і театру

Образотворче мистецтво 1980-х р.р.

Ланжеронівська і театр. Акварель: Г. Топуз, 1985 р. Вигляд головного входу. Графіка: Г. Топуз

До середини 1990-х років будівля прийшла у настільки катастрофічний стан, що в 1996 році було прийнято рішення про негайне проведення капітальної реставрації.

Закінчення робіт спочатку планувалося на 1999 рік, а потім неодноразово переносилася через нестачу коштів. У результаті театр простояв у лісах довгі 11 років.

Вид на Театральну площу з портика театру, 1995 р.

Початок реставраційних робіт. Фото: І. Бойко, 1997 р.

Восени 2007 року завершилися основні реставраційні роботи, в ході яких був укріплений фундамент (за допомогою іменних 1 840 паль, кожна вартістю 1 500 $, витримує навантаження 30 000 т), виконана комплексна модернізація технічних систем театру (встановлені найсучасніші системи кондиціонування, пожежної сигналізації та енергозабезпечення, внутрішньго мобільного зв'язку, охорони, відеоспостереження), була проведена повна реставрація фасаду та внутрішніх приміщень (на оформлення театру пішло приблизно 7,5 кг сусального золота), встановлена нова протипожежна завіса.

Все це дозволяє утримувати конструкцію театру вагою 54 000 т, однак скільки простоїть оновлений театр — невідомо. Справа в тому, що театральна будівля, як і вся Одеса, стоїть прямо на тріщині підземних тектонічних плит, які знаходяться на глибині приблизно півтора кілометра. Оскільки рух плит безперервний, вищезазначені палі рухаються разом з ними. Саме через ці коливання будівля театру постійно зміщується, про що красномовно свідчать численні дрібні тріщини на фасаді, що почали особливо інтенсивно розростатися в останні роки. На думку ряду експертів цю проблему усунути, на жаль, неможливо.

Реставраційні роботи в інтер'єрах театру. Вгорі зліва — залишки дореволюційної звукової грім-машини. Фото: Євген Сокільський

Реставраційні роботи у глядацькій залі. Фото: Євген Сокільський

Реставрація люстри глядацького залу. Фото: Євген Сокільський

Розташований праворуч (якщо дивитися з Рішельєвської) від театру, Театральний сад (часто іменований Театральною площею) був реконструйований і упорядкований паралельно реставрації самого театру, відтворені зелені насадження.

Реконструкція театрального садка, вид з лісів театру. Фото: Євген Сокільський

Вартість реставрації та реконструкції одного з найцінніших архітектурних пам'яток України за кошторисом Кабінету міністрів України склала 197 мільйонів гривень (у цінах 2004 року, у тому числі будівельно-монтажні роботи — 126 млн гривень). Також у кошторисі вказані технічні дані театру після реконструкції: кількість місць — 1636 (раніше — 1664), площа земельної ділянки під будівлею і прилеглої території — 2,96 га, площа забудови — 0,54 га, загальна кубатура — 102757,7 м, загальна площа — 8123,6 м. Крім того, для театрального оркестру на благодійні кошти було придбано унікальний музичний інструмент — англійський ріжок вартістю 59 тисяч гривень.

Загальний вигляд театру після завершення реставрації фасаду, 2004 р.

Урочисте відкриття відреставрованого, засяявшого свіжими фарбами театру відбулося 22 вересня 2007 р. в день 120-річчя будівлі. До цієї визначної дати Національний банк випустив ювілейні монети, а пошта України провела спецпогашення конвертів, присвячених ювілею.

Тоді ж журнал «Forbes» включив одеський театр в список найбільш незвичайних визначних пам'яток Східної Європи і в цьому ж році був відроджений фонтан в Театральному саді. Його будівництво велося 90 днів.

Під час реконструкції театру 1996 — 2007 років його трупа давала вистави на сценічних майданчиках діючих одеських театрів і виступала на міжнародних фестивалях у різних країнах. Артисти і оркестр театру багато гастролювали. В 1993-му і 1995-му роках оркестр виїжджав в Італію. У 1994 році на сцені театру Карло Феліче в Генуї відбулася прем'єра «Орлеанської діви» Петра Ілліча Чайковського і ораторії Людвіга ван Бетховена «Христос на Масличній горі». У 1996-му, 1997-му італійській публіці були представлені опери «Травіата», «Паяци», «Сільська честь», «Трубадур», «Тоска», «Мадам Батерфляй» і «Кармен».

У 1996-му році п'ятнадцять тисяч іспанців за два тижні побачили вистави «Кармен», «Травіата», «Паяци» і «Сільська честь». Трупа театру гастролювала в Кореї («Спляча красуня»), США (з концертною програмою балету), Китаї («Шопеніана» і «Кармен-сюїта»), Лівані («Лебедине озеро», «Мадам Батерфляй», «Аїда», «Лускунчик»), на Кіпрі («Ріголетто», «Мадам Батерфляй»), Швейцарії («Мадам Батерфляй», «Євгеній Онєгін», «Травіата», «Баядерка», «Спляча красуня», «Туга», «Жизель»), Арабських Еміратах («Кармен»), Греції («Лускунчик», «Лебедине озеро», «Спляча красуня»), Великобританії («Севільський цирульник», «Травіата», «Ріголетто», «Мадам Батерфляй») і в інших країнах.

У 2007 році, в день відкриття після реставрації та комплексної реконструкції, Одеський академічний театр опери і балету був удостоєний статусу «Національний».

Незаперечно те, що донині не втрачають своєї актуальності слова, вимовлені Фердинандом Фельнером на церемонії відкриття театру в 1887 році:

«Прочно и незыблемо, как утес, стоит это здание назло завистникам и служит олицетворением силы создавшего его города. После дня, проведенного в борьбе за существование, каждый гражданин найдет здесь спокойствие и ясность духа, а вместе с тем и новый стимул ко всему хорошему и благородному».

Восени 1992 року, після свого першого виступу в одеському оперному Олена Образцова сказала:

«Ваш театр — жемчужина. Я пела практически на всех сценах мира, и я отдаю предпочтение Вашему театру даже перед венской оперой, сооружённой по проекту тех же архитекторов». (Фельнер и Гельмер построили в Вене пять театров, но к Венскому оперному не имели никакого отношения — А.О.)

Великий театральний режисер Костянтин Станіславський говорив: «Никогда не забывайте, что театр живет не блеском огней, роскошью декораций и костюмов, эффектными мизансценами, а идеями драматурга». До цього варто було б додати, що краса театру визначається не тільки красою будівлі, його технічними характеристиками і естетичними якостями, але перш за все, артистами, колективом, виступаючим в ньому. В цьому відношенні Одеському оперному театру, безсумнівно, пощастило.

На його сцені танцювала Ганна Павлова, зачарувала одеситів своїм натхненним мистецтвом А. В. Нежданова, перший концерт якої в рідному місті відбувся в 1911 році. Незабутнє враження у одеситів залишила і талановита українська співачка Соломія Крушельницька, особливо запам'яталася в партії Дездемони з «Отелло» Верді. Її майстерністю захоплювалися не тільки в Росії, але і в Європі та Америці.

З-за кордону в Одесу на гастролі приїжджали багато чудових артистів світу. На сцені одеського театру виступали в різні часи французька драматична актриса Сара Бернар, Елеонора Дузе — італійська драматична актриса і італійський трагік Ернесто Россі, а також італійські співаки Тіто Руффо, Батістини і американська балерина Айседора Дункан. Співав тут Ф. І. Шаляпін, згодом згадував:

«Я никогда не выходил из одесского театра. Меня всегда выносила благодарная публика. Петь в таком театре одно удовольствие».

— «Что за прелесть одесский театр!»,— говорив Л. В. Собінов, який спеціально вивчив українську мову, щоб заспівати арію Ленського.

За диригентським пультом стояли Н. А. Римський-Корсаков, А. К. Глазунов, А. Г. Рубінштейн, П. І. Чайковський, який у 1893 році був присутній в одеському театрі на прем'єрі «Пікової дами», коли під звуки фанфар і оплески всього залу йому піднесли велику диригентську паличку з чорного дерева з діамантом, яка виявилася настільки важка, що диригувати нею було неможливо.

М. Заньковецька вийшла на сцену і увінчала генія російської музики лавровим вінком із срібним листям з написом «смертні — безсмертному».

Два тижні Чайковський жив в Одесі. Тоді в театрі гастролювала українська трупа, в якій виступали П. К. Саксаганський, І. К. Карпенко-Карий, М. Заньковецька, яка грала головну роль у виставі «Бідолашна». Чайковський, вражений її грою, вийшов не сцену і поклав їй на голову лавровий вінок із золотого листя з написом «Безсмертній Марії Заньковецькій від смертного». Так схиляючись перед талантом один одного, вони назавжди вписали свої імена в історію одеського театру.

Чайковський приїжджав до Одеси двічі: в 1887 році і в 1893 році — в останній рік свого життя. «Меня чевствуют здесь, — писав великий композитор своїм рідним, — словно какого-то великого человека, чуть ли не спасителя отчизны». Протягом двох тижнів Чайковський давав в Одесі ряд концертів, у тому числі безплатний на користь учнів 1-ї Одеської гімназії.

Ім'я П. І. Чайковського назавжди стало невід'ємною частиною історії Одеси та її видатного театру. Не дарма тихий і затишний провулок позаду театрального будинку, що простягся паралельно Ланжеронівській від Приморського бульвару до Катерининської названий ім'ям великого композитора, і саме під № 1 у цьому провулку, в якості основної адреси значиться сам театр.

Використана література та архіви

Автори

Подяки

  • Компанії «Інкор-Груп» і особисто Р. С. Тарпану — за сприяння і допомогу при зборі матеріалу для даної статті.
Поделиться
Запинить